Біженці в Болгарії. Як українці рятуються від війни за кордоном

Рятуючись від війни, люди їхали у невідомість. Хтось мав змогу добратися до родичів у центрі або на заході України, а комусь довелося їхати далі - за кордони нашої держави.

Багато країн пішли на зустріч нашому народу і почали приймати біженців. Держави Євросоюзу відкривали центри для переселенців, облаштовували шелтери, іноземці приймали людей у власні будинки, сім’ї.

Найбільше наших біженців прийняла Польща. За даними ООН з України до сусідньої держави виїхало близько 2,7 млн наших громадян.

Але при цьому, у різних країнах Європи готові допомагати людям, які зараз цього потребують.

Ми поспілкувалися з біженцями, які виїхали до Болгарії, оформили там тимчасовий прихисток і зараз живуть у готелях.

***

Болгарія - одна з країн, які для України підготували перелік можливостей. Так, у країні були готові приймати біженців у готелях, що розташовані на узбережжі. З березня проживання і триразове харчування там безкоштовні для українців. 

Спеціально під цю програму місцеві туроператори влаштовували евакуаційні рейси в Болгарію. Добратися туди треба було власними силами, тому автобусні рейси були доречними. Разом з тим гіди на кордоні допомагали оформити тимчасовий прихисток, відвозили до готеля і супроводжували інформаційно.

Українців розселяли у готелі та дитячі табори на морському узбережжі.

Аллі 55 років, Михайлу - 65. Вони зі Слов’янська. Для них ця війна стала вже другою. Вперше, коли Слов’янськ був окупований, вони до останнього залишалися вдома, але їх донька настояла на виїзді. 

Так сталося і цього разу, коли місто стало небезпечним, донька, яка на той момент вже була на заході Україні, почала просити батьків виїхати. Ті категорично відмовлялися. Говорили про сезон городів і хороший підвал, який буде вберігати від обстрілів, говорили про те, що немає куди їхати, і про необхідність мати гроші, щоб знімати житло.

Згодом про евакуацію заговорили зі всіх сторін: місцева влада, волонтери, оточуючі.

В той момент донька сімейної пари дізналася про можливість евакуації в Болгарію. З останньої надії вона запропонувала їм не евакуюватися, а хоча б на час небезпечних травневих свят виїхати до моря - тим паче, поки є така можливість, пожити там у безпеці. Уся надія була на батька, який у свої 65 вже пережив інсульт та інфаркт. 

Дівчина говорила про користь морського повітря і те, що одразу після того відпочинку вони зможуть повернутися додому, якщо самі того захочуть.

Дивом їх вдалося переконати. Попереду на пару чекала довга дорога. Спочатку евакуаційним рейсом зі Слов’янська до Рівного. Дорога була безкоштовною, але тривала дві доби. У перший день вони зупинилися на Дніпропетровщині з ночівлею. Усіх, хто евакуювався, залишили на ніч у церкві. Людей нагодували, дали скористатися душовою кімнатою та облаштували місце для сну.

Наступного дня з самого ранку розпочалася дорога з Дніпра до Рівного. До переселенців були дуже уважними, давали воду і яблука. На місце вони прибули вже вночі. Але і це не було остаточним пунктом. Далі їм треба було дістатися до Львова, де їх вже чекала донька.

Рано вранці Алла та Михайло викликали таксі, яке відвезло їх до автовокзалу Рівного. Там вони сіли на автобус, який протягом трьох годин доставив їх на залізничний вокзал міста Лева.

На той момент їхня донька вже забронювала квитки і оплатила дорогу. У Львові зупинилися у знайомої. Декілька днів їм потрібні були на відпочинок. 

За день до відправлення організація, яка займалася евакуаційним рейсом, скинула усю необхідну інформацію у месенджері - місця сидіння, готель і місто, в якому їх поселять, контактні номери. 

В останніх числах квітня о 7 ранку з залізничного вокзалу Львова відправився великий автобус, який мав довезти людей до Болгарії. В Україні люди підсідали в Івано-Франківську та Чернівцях. Вже о 14:00 дня вони були на кордоні з Румунією.

Дорога була довга і важкувата. Попри зручні сидіння, людям у віці важко переносити такі дальні відстані. Проте, на кордоні з Болгарією їм швидко допомогли оформити тимчасовий прихисток і повезли у готель. Десь о 8 ранку вони вже стояли на ресепшені 4-зіркового готелю, від якого за 100 метрів шуміло море Болгарії.

Аллі з Михайлом пощастило, їх поселили у гарний номер лише вдвох, нікого не підселяли. Хоча у деяких поселеннях траплялося так, що людей селили по троє або шестеро людей. Номер був зручним, балкон, маленький холодильничок.

Харчування у готелі відбувається три рази на день. Існує чіткий графік прийому їжі і, якщо не встигаєш, то можеш залишитись без обіду чи вечері.

Перший час існували проблеми з їжею, адже біля їдальні скупчувалися черги, які могли тягнутися і 20, і 30 хвилин. Бувало таке, що інколи людям не вистачало їжі. Спільними зусиллями подорожуючих цю проблему вийшло вирішити.

Українцям у Болгарії доволі легко орієнтуватися, бо майже усі там знають російську. Як мінімум, ламаною мовою можуть відповісти, або щось пояснити. Через те, що українці бі-лінгви, для них не проблема зрозуміти болгарів.

З собою Алла з Михайлом взяли трохи грошей у євро, але виявилося, що це було не обов’язково. Там спокійно можна обміняти українські гривні на болгарські леви. Ціни в Болгарії майже такі, як і в Україні. На речі, наприклад, навіть дешевше. На їжу - трохи дорожче. Впливає і те, що живуть вони у курортних містечках, які завжди в будь-якій країні дорожчі за інші.

Як розповідає Алла, їх все влаштовує у житті. Відсутність пралки - не проблема. Вона пере речі у раковині чи ванній. Черги за їжею дійсно були, але для них не проблемою було постояти 15-20 хвилин. Там вони познайомилися з багатьма українцями. У більшості випадків це жінки з дітьми. Деяким з них вже немає куди повертатися.

Донька Алли попросила маму сприймати цю поїздку як відпочинок. Своєрідний відпочинок від вибухів та війни. Але при цьому Алла активно ходить на співбесіди і думає над тим, щоб знайти роботу. Готелі і ресторани на узбережжі пропонують переселенцям підзаробити, але підписувати договір треба до кінця сезону, а це - 30 листопада. Алла відмовилася від такої пропозиції.

“Я не хочу так довго тут залишатися. Я повернуся влітку додому”, - ледь стримуючи сльози говорить українка.

***

Програма по розселенню українців біля моря триватиме до 31 травня. Після її завершення деякі готелі дозволять переселенцям залишитись. У тому, де живуть Алла з Михайлом, сказали, що переселенців, які захочуть залишитися, відправлять в гори. Все ж таки Болгарії треба вступати в сезон - до готелів їхатимуть туристи з різних країн. В будь-якому випадку без житла людей не залишать.

При цьому, українців, які планують залишатися в Болгарії на подовше, заохочують шукати роботу. 

Люди, які збираються залишитися в Болгарії на довгий термін, можуть оформити фінансову допомогу. Близько 120 євро на місяць може отримати переселенець. Тим, хто приїхав лише на місяць, сенсу оформлювати такі виплати немає, бо розглядатися лише заява буде близько двох місяців. Окрім того, для оформлення треба їхати у районні центри. 

У Болгарії проводять акції на підтримку України. І ті, хто вже став там місцевим, і ті, хто має родичів в Україні, і наші евакуйовані мешканці збирають разом, піднімають українські прапори, співають гімн, максимально розказують про те, що наразі відбувається у нашій країні.

З оформленим документом про тимчасовий прихисток українці можуть у будь-який момент повернутися додому, або своїм коштом виїхати в будь-яку країну Європейського Союзу.

Наразі тимчасове перебування в Болгарії може стати для людей непоганим відпочинком після усіх вибухів і жахіть, які їм довелося пережити. Але завжди варто пам’ятати, що життя триває, а отже після відпочинку потрібно буде замислитися про те, як і з чим доведеться жити далі.

Вам також може бути цікаво: