“Чорна каса нікуди не поділася” – як і хто оплачує виборчі кампанії в Україні (ВІДЕО)

В Україні виборчі кампанії оплачуються з кількох джерел – з державного бюджету, внесків членів партій та спонсорами. Намагаючись приховати суми і джерела грошей, які партії витрачають на виборчі кампанії, вони вдаються до різних способів. Яких саме, з’ясуємо у цій публікації

За законом України, який народні депутати ухвалили у 2015 році, фінансування політичних партій здійснюється з державного бюджету. Це було однією з вимог з боку представників Європейського Союзу для отримання “безвізу”. Звіт про використання цих грошей політичні партії мають регулярно публікувати у вільному доступі на сайті НАЗК і власних веб-ресурсах.

Політична партія щоквартально, не пізніше ніж на сороковий день після закінчення звітного кварталу, зобов’язана подати до Національного агентства з питань запобігання корупції у паперовій формі (за підписом керівника політичної партії, засвідченим печаткою політичної партії), а також на електронному носії звіт політичної партії про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за відповідний квартал, а також оприлюднює такий звіт на своєму офіційному веб-сайті (за наявності) у цей самий строк – ідеться у законі.

- Потрібно чекати термінів публікації звіту і уважно його вивчати. Вартим уваги буде пункт 1.5 “Відомості про здійснення платежів з рахунку для отримання коштів з державного бюджету, виділених на фінансування статутної діяльності політичної партії, залежно від особи, на користь якої їх було зроблено*: Тут можна побачити дату і суму платежу, дані отримувача коштів і їх цільове призначення. Але зазвичай, там зазначені лише сухі фрази на кшталт “фінансування статутної діяльності”, заробітні плати працівникам партійних осередків тощо, - сказав аналітик Андрій Грудкін.

Член Всеукраїнського об’єднання “Свобода” Ярослав Маланчук розповів, що він щомісяця сплачує партійні внески. Для Донеччини вони складають по 20 грн з людини.

- Щомісяця ми маємо певний бюджет, для донеччан сума внесків – 20 гривень з людини. Партія не забирає їх у нас, ці гроші ми маємо у своєму розпорядженні: на проведення різних акцій, поїздки, використовуємо на потреби донецького осередку, - сказав Ярослав Маланчук.

Аби уникнути повного оприлюднення отриманих і використаних грошей, політичні сили вдаються до різних способів: намагаються приховати гроші через свої фонди, благодійні чи громадські організації, різні пожертви.

- Один з найбільш поширених – заснування благодійних фондів імені якогось народного депутата або громадської організації. Ця організація і дає гроші партії, звідки гроші у цих організацій – інше питання, часто воно за скобками, - розповів голова ГО “Ініціативний рух “Громадський патруль” Денис Миронов.

Крім таких джерел фінансування партій, в Україні розповсюджене поняття “чорна каса” партій – фактично, це готівка, яку політсила отримує від когось із зацікавлених у її перемозі на виборах, аби потім у Верховній Раді представляти певні інтереси.

Для довідки: Термін “Чорна партійна каса” традиційно використовують, коли кажуть про необліковані в легальному фонді партії кошти, часто готівку, які вони скеровують на досягнення певного результату. В Україні серед традиційних “видатків” під час виборів можна назвати прямий підкуп виборців, оплата в конвертах роботи тисяч спостерігачів і “премії” членам комісій та штабів. Величезна кількість непромаркованих білбордів від невідомих прихильників, дуже коштовна у виборчий період реклама в ЗМІ тощо.

Зокрема, у Костянтинівці та Дружківці, які входять до 49 виборчого округу, за місяць до позачергових виборів до Верховної Ради України на центральних вулицях з’явилися білборди з іменами кандидатів, які балотуються як самовисуванці по “мажоритарці”. На цих білбордах немає закликів голосувати за кандидатів, але вони мають ознаки політичної агітації, оскільки написані імена кандидатів, які щось обіцяють зробити для міста і регіону. “Константиновка – город надежды”, “Наша цель - мир” та інші написи зроблені російською мовою, що є порушенням закону про рекламу.

- Дія закону про державне фінансування партій відкрила інший бік життя українських партій, коли вони намагаються легалізувати свої “чорні каси”, заводячи кошти на рахунки через підставних осіб. Тут партії намагаються вбити двох зайців, виводячи кошти з тіні і демонструючи нібито реальну фінансову підтримку партій прихильниками по всій країні. Інша схема — використання партіями однойменних громадських організацій для легалізації чорного налу, - пояснив Андрій Грудкін.

Яскравим прикладом можуть бути благодійні організації, які напередодні виборів розгортають активну діяльність у конкретному окрузі, де кандидат збирається балотуватися: наприклад, у Костянтинівці було відкрито соціальну автошколу для молоді, безкоштовні кулінарні майстер-класи, організували підвіз води населенню через відсутність централізованого водопостачання. При цьому фонди мають на меті виключно агітаційну діяльність, пропагуючи свого кандидата як благодійника і людину, що може вирішити проблеми жителів певного міста через представництво у Верховній Раді. Для висвітлення такої діяльності використовуються власні або наближені до кандидата засоби масової інформації, які подають його діяльність не як агітацію, а під приводом новин.

“Чорну касу” також використовують для оплати участі людей у мітингах певної політичної сили або конкретного кандидата, коли на мітинг людей звозять автобусами, а одразу після завершення роздають готівку. В українській історії було чимало випадків, коли на проплачені мітинги людей звозили з різних регіонів, для цього винаймали автобуси, а то й цілі вагони Укрзалізниці.

При цьому поняття “чорна каса” голова обласного об’єднання політичної партії “УКРОП” Олександр Меланченко відкидає.

- Виборчі компанії оплачують члени партії або спонсор зі сторони. Частіше за все в партії є пул спонсорів, які постійно скидаються грошима. Рядові члени партії вносять в загальну справу свою роботу: це роздача газет, участь в масових акціях тощо. Не можна називати це “чорною чи білою касою”. Це все зробили штучно, щоб тримати партії на ремінцях, так простіше владі контролювати політсилу. Щоб виконати умовності фінансування партій, потрібно дуже багато вигадувати замість чесного вкладу грошей, щоб всі розуміли як, скільки і від кого вони з'являються, - каже голова обласного об’єднання політичної партії “УКРОП” Олександр Меланченко.

Гроші за участь у виборах президента у 2019 році Денис Миронов отримав з державного бюджету. За його словами, за два тижні роботи, яку він виконував в окружній виборчій комісії, заплатили 4 тисячі гривень.

- Два тижні я ходив на різні засідання, але це не оплачувалося. Заплатили за день виборів і підрахунок голосів – то все було офіційно, з “чорної каси” я нічого не отримував. Хоча таких випадків дуже багато, “чорна каса” нікуди не поділася.

Ярослав Маланчук у 2014 році балотувався до Верховної Ради України по 49 виборчому округу. Згодом був уповноваженим на виборах президента України. За цю роботу, за словами Ярослава, грошей йому не платили.

- Обов’язки уповноваженого під час виборів президента не оплачуються ні кандидатом, ні політичною партією, фактично я працював як волонтер, на громадських засадах. А ось робота членів ДВК та ОВК (дільничних та окружних виборчих комісій) оплачується. Торік відбулися зміни у законодавстві, тому цю оплату прив’язали до мінімальної заробітної плати в Україні. Чорна готівка нікуди не зникала, “своїм” людям у комісіях партії доплачують готівкою, але ці гроші ніде не проходять.

Члени дільничних виборчих комісій, з якими ми спілкувалися, просять не називати їхні прізвища у цій публікації. Кажуть, що за участь у роботі комісії отримували від 500 до 1000 гривень, декому давали премії за результатами виборів – до 3 000 гривень. Оскільки за законодавством оплачується лише виборчий день, то часто голова і члени комісій затягують підрахунок голосів за північ, щоб отримати оплату за два дні роботи.

- Члени комісій часто складаються з людей погано обізнаних з виборчим законодавством, там багато педагогів, комунальників, які за своєю основною роботою далекі від виборчого процесу. Щоб був якісний результат і не було корупції, людей потрібно добирати і періодично навчати у міжвиборчий період, - вважає Ярослав Маланчук.

Про необізнаність із законом, а відтак неспроможність і небажання протидіяти порушенням на дільницях каже і Денис Миронов. Журналіст-розслідувач бачив ситуації, коли відбувалося порушення під час голосування, але члени комісій у таких ситуаціях нічого не робили.

- Їхня бездіяльність має дві причини: або вони свідомо на це закривають очі, або це від незнання процесу, оскільки до комісій потрапляють випадкові люди. Так не повинно бути, лише після втручання спостерігачів, журналістів та розголосу, це припинялося, - каже Денис Миронов.

Тож виборче законодавство потребує подальшого удосконалення і жорсткого контролю з боку активного громадянського суспільства, аби унеможливити політичним силам надалі використовувати “чорні каси” для оплати своїх штабів і потім лобіювання власних інтересів в українському парламенті.