16:27, 4 вересня 2018 р.
Надійне джерело
Сьогодні день пам’яті Василя Стуса - українського поета, перекладача, літературознавця і правозахисника
Стус народився у селянській родині на Вінниччині, дитинство і юність провів на Донеччині. Навчався в Донецькому педагогічному інституті (нині Донецький університет), вчителював на Кіровоградщині, потім – армія. Під час навчання і служби почав писати вірші. Його перші публікації з’явилися в 1959 році в «Літературній Україні». Напутнє слово до них написав Андрій Малишко. Восени 1963 року вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Шевченка Академії наук УРСР.
У вересні 1965 року під час прем’єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» в Києві взяв участь в акції протесту. Стус разом з Іваном Дзюбою, В’ячеславом Чорноволом, Юрієм Бадзьом закликав партійних керівників і населення столиці засудити арешти української інтелігенції, що стало першим громадським політичним протестом на масові політичні репресії в Радянському Союзі у післявоєнний час. За участь у цій акції його відрахували з аспірантури, за ним почали стежити співробітники КДБ.
Після цього Стусові збірки більше не друкували. У січні 1972 року його вперше арештували. Впродовж майже дев’яти місяців поет перебував у слідчому ізоляторі. Покарання відбував у мордовських і магаданських таборах. Більшість віршів, що Стус писав у таборі, вилучалася і знищувалась, лише деякі потрапили на волю через листи до дружини. Після повернення восени 1979 року до Києва він приєднався до Гельсінської правозахисної спілки. Але, його здоров’я вже було підірване. Він заробляв на життя, працюючи робітником на заводі: спочатку формувальником II-го розряду ливарного цеху на заводі ім. Паризької комуни, а після цього і до другого арешту – в цеху № 5 промислового об’єднання «Укрвзуттєпром» фабрики взуття «Спорт».
У травні 1980 був знову заарештований, визнаний особливо небезпечним рецидивістом і у вересні засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. Покарання відбував у таборі особливо суворого режиму ВС 389/36 у с. Кучино Чусовського району Пермської області.
На знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв’язнями він кілька разів оголошував голодування. У січні 1983 року за передачу на волю зошита з віршами на рік був кинутий у камеру-одиночку. 28 серпня 1985 року Стуса відправили до карцеру за те, що читаючи книгу в камері, він сперся ліктем на нари (хоча це й не порушення режиму; офіційна причина, за свідченням співв’язнів поета, була наклепом). На знак протесту він оголосив безстрокове сухе голодування. Загинув у ніч з 3 на 4 вересня, в карцері, можливо, від переохолодження. Офіційна версія смерті поета – зупинка серця.
Василя Стуса поховали спочатку на табірному кладовищі і лише у 1989 році разом із побратимами Юрієм Литвином і Олексою Тихим він був перепохований на Байковому кладовищі Києва. Не дивлячись на те, що офіційна влада більше говорить про героїчну біографію Стуса, не варто забувати, що він – передусім поет європейського класу, глибокий і самобутній...
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Останні новини
Від музейних колекцій до архітектурних памʼяток: як ЄС допомагає рятувати культурну спадщину України
Партнерський матеріал
09:00
7 листопада
09:14
6 листопада
live comments feed...