«На чистому полотні я створюю будь-які візерунки»- майстриня із Констянтинівки

16 травня відзначають Всесвітній день вишиванки.

Що таке вишиванка?

Вишиванка – це сорочка,прикрашена орнаментованою вишивкою. 

 Більшість українців мають її у своєму гардеробі. Хтось носить сорочки, куплені в магазині, хтось замовляє, щоб мати унікальну річ, хтось вишиває власноруч.

Сьогодні ми розкажемо вам про майстриню, яка живе в Костянтинівці, про Кожушко Людмилу Василівну.

Жінка володіє більше, ніж 40-ка техніками вишивки, має 15 років досвіду. Її роботи можна знайти по всьому світу. В Костянтинівці її вишивка є в музеї, бібліотеці, в товаристві інвалідів «Друг».

Людмила Василівна народилася в Хмельницькій області. У 1978 році переїхала до Костянтинівки. Тут вона зустріла свого майбутнього чоловіка, зіграли весілля, створили сім’ю. У Людмили Кожушко є 2 дочки та 4 онуків.

Рукоділлям любила займатися з раннього дитинства. Любов до такої праці прищепила матуся.

«Коли мені було п’ять років, ми переїхали на Урал. Наша квартира була схожа на музей. До нас приходили гості та дивувалися красі, яку зробила моя мама. У нас висіли вишиті портьєри, лежали вишиті серветки, простирадла. Кожне простирадло мало підзор з мереживом. В ті часи це було дуже модно. Матуся впроваджувала українські традиції та колорит на Уралі».

В 2005 році Людмила поїхала на навчання до Всеукраїнського професійного-реабілітаційного центру для інвалідів. Вона 6 місяців навчалася давнім технікам вишивки. Стала випускницею професійних курсів вишивальниць та отримала диплом з відзнакою.

«Я з дитинства любила щось робити руками. Рукоділля дуже затягує, мені хочеться побачити результат моєї роботи. Я 30 років в інвалідному візку, але я веду активний спосіб життя, беру участь у соціальному житті міста, навчаюся сама та навчаю інших. Коли запропонували пройти курси вишивальниць, я погодилася».

Майстриня створює візерунки на чистому полотні. Вишиває тільки на льняній тканині.

«Льон використовувався з давніх-давен нашими пращурами. На цій тканині видно переплетення ниток, тому зручно вишивати, бо вишивку роблять по рахунку ниток. Національна вишивка робиться тільки по рахунку ниток»

Людмила робить вишивку в більшості на одязі: сорочках, платтях.

«Мене надихає на вишивку сама вишивка. Я знаю, що річ, яку я створила, не буде десь припадати пилом, а впевнена, що люди носитимуть її із задоволенням».

Майстриня вишиває сорочки своїм рідним, близьким та друзям. Усі речі, які вона створила, не складає у скриню, а дарує. Наразі працює над створенням весільних костюмів для своєї племінниці та її нареченого, які зіграють весілля у червні.

«У створенні візерунка використовую техніку «качалочки».  Стиль «Бохо», який зараз дуже популярний, але не властивий українському орнаменту. Племінниця попросила, я не могла відмовити».

Ця сорочка була створена для дочки Людмили.

Майстриня застосувала 4 техніки:

1. Вирізування (щоб вбрання виглядало більш жіночно).

2.Мережка ляхова.

3. Штапівка.

4. Зерновий вивіт.

Використала геометричні орнаменти, які найчастіше використовуються в українській вишивці:

Ромб – символізує землю.

Трикутник – святу Трійцю.

Зірочки – народження Ісуса під зіркою.

Усі візерунки та символи несуть послання, щоб власник вбрання мав здоров’я, ангела-охоронця та родючу землю.

Людмила Василівна створила сорочку і для себе. Вишивала білим по білому. Основними на сорочці є грона винограду, які символізують довголіття.

У 2008 році взяла участь в конкурсі «Льон фест» разом з колегою із Дружківки Аллою Бабіч. Їхні роботи посіли Гран-прі. Яскраве панно «Дерево життя» оцінив кутюр’є В’ячеслав Зайцев. Він не міг повірити, що це вишивка, думав, що аплікація.

«Зайцев довго розглядав мою роботу. Крутив в різні сторони. Не міг знайти нитки зі зворотної сторони. Я дуже охайно вишила, що їх було ледь помітно. В результаті, купив мою роботу».

Кожна майстриня повинна вишивати охайно, адже зворотня сторона вишивки - це її обличчя.

На фото вишивка Людмили з обох боків.

Кожен має в житті своє покликання та талант. Людмила - справжня майстриня вишивки.

«Я, як художник, але малюю на тканині нитками, замість фарб, використовую голку, замість пензлика».

Майже усі свої роботи Людмила створює без схем. Приміряє одну техніку, потім додає іншу і дивиться на результат своєї кропіткої праці.

Своїми знаннями Людмила Василівна готова ділитися з усіма охочими. Вона неодноразово проводила майстер-класи в міській бібліотеці. Але говорить, що навчити вишивати та опанувати різні техніки не можна за одну годину, на це потрібен час та бажання.

Людмила входить до громадської організації «Рух інвалідів «Впевнені серця». У приміщенні організації зараз проводять ремонтні роботи. Після закінчення ремонту планує на базі ГО створити курси з вишивки, або майстерню «Хенд-мейд». Їхня організація має багато талановитих людей, які готові ділитися та навчати місцевих мешканців.

Усі заняття планують проводити безкоштовно.

Про це читайте в наших наступних публікаціях.